Для України сьогодні є особливо актуальним збереження духовної спадщини, зокрема традиційного фольклору: як власне українського, так і інших народів, представники яких історично проживають у різних регіонах держави. З метою збереження культурного розмаїття, поваги до особливостей інших культур на місцевому, національному та міжнародному рівнях Видавничий Дім «Букрек» за сприяння Український культурний фонд працює над створенням проекту «Україна у нас одна. Казки, легенди, притчі та жарти народів України».
Це перша колоритно ілюстрована збірка автентичного фольклору, зокрема казок і легенд різних етносів, у перекладі українською мовою. Видання спрямоване на поглиблення міжнаціонального розуміння, взаємопізнання на основі любові до української держави як спільної домівки українців, румунів, угорців, поляків, кримських татар, болгар, гагаузів, ромів тощо. Оповідки представляють етнокультурне розмаїття України. Результатом проекту стане також електронна версія книги, що буде загальнодоступною на сайтах проекту «Україна у нас одна», Українського культурного фонду, видавництва “Букрек” і в електронних бібліотеках України.
Слідкуйте за розвитком проекту у наших соцмережах та на сайтах!

Крила для янголів Марти

Щоразу, коли яскрава та світла Юлія Косівчук віртуально, а цього разу реально, стукає до нас у видавничий дім «Букрек» із новим рукописом, ми заздалегідь впевнені, що скоро триматимемо у руках чудесну книгу про дитячі мрії. Не помилились і зараз. Проте одразу стало зрозуміло: ця книга абсолютно особлива. Вона – про реальні мрії реальних дітей, про їхню віру та боротьбу за справжнє дитинство, без хвороб та злигоднів. Героями історій збірки стали підопічні Марти Левченко, з благодійним фондом якої співпрацює Юлія Косівчук. «Я Майбутнє України» опікується дітьми-сиротами, дітьми-інвалідами, дітками з рідкісними захворюваннями, та тими, що перебувають за межею бідності.

Прочитавши історії та поспілкувавшись з Юлею, яка щиро переймається долею діток, ми вирішили: обов’язково мусимо допомогти!

Видавничий дім «Букрек» спільно з ГО «Асоціація ділових жінок Буковини» (голова – Дарина Максимець) вже мають досвід долучення до благодійних проектів, тому й цього разу були налаштовані на співпрацю.

Власним коштом «Букрек» за підтримки Асоціації видав збірку оповідань Юлії Косівчук «Мама, в якої зламалася пружинка». Тисячу примірників книги подарували фонду «Я Майбутнє України». Тепер щоразу, коли хтось захоче придбати збірку, у ще однієї дитинки з’являтиметься шанс отримати необхідні для життя ліки, одужати, жити у кращих умовах та здійснити такі прості, але такі заповітні мрії.

Видавничий дім «Букрек» та Асціація ділових жінок Буковини щиро вболівають за всі маленькі серця, які потребують допомоги, – за ті, про які написано в книзі, і за ті, які просто чекають на свій шанс. Ми сподіваємось, що наша справа врятує життя хоч одного маленького янголятка, адже так важливо, щоб Майбутнє України – було! Придбати книгу та долучитися до благодійної акції можна на сторінці фонду "Я Майбутнє України": https://www.facebook.com/maybutneukr/?ref=br_rs та на сторінці голови фонду Марти Левченко:  https://www.facebook.com/lev.marta

Правда довша ніж життя

На днях у видавництві "Букрек" побачила світ книга Віри Китайгородської "Обличчям до стіни". Цей роман створений наживо на основі першоджерел – життя самої мисткині, її родини, оточення, власне її народу на межах і готарах кількох суспільних формацій – уламках імперії, перебудови, незалежності, революції, майданів, війни внутрішньої і зовнішньої. Це – роман-епопея, роман-епоха, роман-фреска із мереживом сотень доль, об’єднаних однією сюжетною лінією – виживанням в умовах нескінченного полювання на українців.

Віра Китайгородська. Обличчям до стіни. - Чернівці: Букрек, 2018 р. - 304 с.

ISBN: 978-966-399-954-8

Аудіо та відеоматеріали

Конкурс підручників для 1 класу

«Румунська мова. Буквар» підручник для 1 класу закладів загальної середньої освіти з навчанням румунською мовою (у 2-х частинах) (Криган С.Г.)

Прохоренко Л. І., Фесенко В. Г. Математика : підручник для 1 класу закладів загальної середньої освіти / Л. І. Прохоренко, В. Г. Фесенко. – Чернівці : Букрек, 2018. – 144 с. : іл.

Криган С. Г., В’югіна Л. Ю. Українська мова. Буквар : підручник для 1 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах). – Частина 1. – Чернiвцi : Букрек, 2018. – 64 с. : іл.

Ось уже другим  виданням побачив світ роман-молитва «Божа вивірка» відомої української письменниці Тетяни Пишнюк. І знову, як і рік тому, благословило цей твір у світ чернівецьке видавництво «Букрек».  Помістивши його разом з іншим романом авторки «Кацапочка» під спільною обкладинкою «Нерозгаданий поскриптум».

Пригадую, як на межі 70-80-х роках минулого століття величезний читацький резонанс викликали роман «Роксолана» Павла Загребельного і документальний твір «Соломія Крушельницька» Валерії Врублевської. Нині, в часи Інтернету та соціальних мереж ( і що не менш важливо – відсутності цензури) годі сподіватися такого читацького буму довкола твору, який подає цікаву інтерпретацію майже невідомої особистості з українським корінням, що загубилась у глибині віків. І все-таки появу на вітчизняній літературній мапі «Божої вивірки» можна вважати відрадним мітом. Як за тематичними ознаками, так і за жанровими.

Постать Едігни (її ще маленькою називали Емі) – головної героїні роману-- напрочуд загадкова і водночас доволі відома у німецькій Баварії. Поступово повертається вона і до нас, українців. Адже дівчина  була донькою французької королеви Анни Київської й онукою  князя Ярослава Мудрого. Хоча цей родинний зв’язок жодним історичним джерелом  того далекого часу досі не підтверджено. Як відомо,  у французького короля Генріха Першого (сидів на престолі у 1031 – 1060 роках) і його другої дружини Анни було троє синів: Філіп, який після раптової смерті батька став королем, Роберт – помер у юності та Гуго, котрий здобув собі славу у хрестових походах. А ось про доньку Едігну, що з латинської означає «достойна», немає згадок у французьких історичних хроніках.  Звістку про неї залишив нащадкам баварський  придворний хронікер Йоганн Авентін.  Описуючи смерть короля Баварії Людвіга, яка сталася з ним  11 жовтня 1347 на полюванні поблизу гірського  Пуха,  біограф додає, що там похована Едігна, яку місцеві мешканці дуже вшановують.  Адже за життя вона допомагала їм знайти загублені чи вкрадені речі.

Перше знайомство з Едігною на сторінках «Божої вивірки» відбувається у палатах королівської резиденції Санліс, що поблизу Парижа, коли 19-річна королівна готується до втечі. Красива і розумна дівчина не  згодилася стати дружиною «неотесаному, почварному багатієві», який хотів за великі статки отримати цю принадну квітку, привласнити її душу. «Як можна купити те, що не продається?», -- дивується Едігна.

І хоч як її переконували, особливо старший брат Філіп, що вона своїм шлюбом має прислужитися Франції та королівській родині, дівчина обирає  єдиним господарем свого життя Всевишнього, щоб стати у пригоді страждаючим, хворим, зневіреним… «Я служитиму їм усе своє життя, скільки виділиш мені літ – лікуватиму їхні рани, зцілюватиму їхні душі, проганятиму недуги…», -- обіцяє вона Господу у своїй щиросердній молитві.

Едігна покидає королівські палати задля того, щоб знайти себе. А ще вона хоче побачити місто своїх предків, себто Київ. «Не відаю, чи дійду до святої землі, але знаю, що сюди більше ніколи не повернуся».

З собою у незвідану дорогу Едігна взяла дві речі. Святе Письмо, яке її мама привезла з Києва і на якому Анна й Генріх присягалися під час вінчання. Та срібний дзвіночок, подарований їй матір’ю.

Але так розпорядилася доля, що на благословенні береги Дніпра королівна не потрапила. Зупинилась у мальовничій гірській місцевості у Баварії, де все подальше життя провела у дуплі старезної липи – своєрідній келії, ведучи внутрішній діалог із власною совістю і Всевишнім. Такою собі «Божою вивіркою», як влучно охрестили її тамтешні дітлахи. Але не відійшла-не відгородилась від земного життя. Навпаки,  до самої кончини --  у лютому 1109 року, всіляко допомагала людям з усієї округи: лікувала від різних недуг, повертала зневіреним надію, вчила дітей писати і читати, прищеплювала їм християнські цінності… За що, власне, вдячні вірні проголосили її Блаженною. Ім’я Едігни уже протягом кількох століть занесене в списки святих католицької церкви. І в ці зимові дні звідусіль ідуть паломники на Прощу до Пуха, щоб поклонитися Божій вивірці, попросити у неї заступництва.

Авторка підводить нас до думки, що всі найкращі риси в Едігни – то від княжни київської. «Те, що заклала в тобі мати, є основою, первопочатком того, на що ти здатна. Сила і дух її будуть з тобою завжди…»,-- говорить їй ясновидиця  і знахарка Лукторія.

Та вона   і сама це усвідомлює: «Думаю, що все почалося з маминих розповідей про обряди, трави, замовляння. Ті оповіді в мені засіли так глибоко… А ще з дитинства бачила в уяві картинки, які ставали потім реальністю. Я не знаю, звідки вони з’являлися. Мама казала, що то ясновидіння, яке дається лише вибраним І ще говорила, що саме у вибраних вибору немає» (підкреслення моє – В.К.).

Вражаючими є видіння Едігни того, що твориться на Русі. Скажімо, страшний злочин, який вчинили у Любечі Святополк і Давид, осліпивши свого брата Василька – князя Теребовельського. Але не тільки тогочасні. А й добре нам знайомі – як недавня трагедія, що сталася на столичному Майдані чотири роки тому, де підступно і підло розстріляна Небесна Сотня новітніх українських героїв, яка «не  захотіла жити на колінах» і «зняла полуду з очей покірних». І вже з Небес душа внучки Ярослава Мудрого бачить, як ненаситні колоради і страшна саранча повзуть зі сходу на землю її предків. То підступний страшнючий ворог, що так довго прикидався нашим братом, яким насправді ніколи не був.

Свій новий твір авторка назвала романом-молитвою. І скоріше не розминулася з правдою, коли взяти до увагу довірливу тональність «голосу» головної героїні, її майже інтимне спілкування як з іншими персонажами роману, так і з нами, читачами. Це своєрідна молитва за Україну, за успішне майбутнє усіх у ній сущих.

Кожен розділ роману, немов притча, яку не варто забувати. Причому її суть почасти авторка викладає уже в самому заголовку. «Віддати віру – це віддати душу» чи «Втрата -- не те, що випускається з рук, а те, що випадає з душі». Або «Ніхто не знає, що краще – життя з невидячими очима, чи зі сліпим серцем».

Щире, дохідливе слово Едігни, попри його далеке часове відгоміння, адресоване передусім  нам: «Волі не треба просити ні в Бога, ні в людей. Хто попросив волю, той втратив гідність. А воля без гідності немає вартості».

А яким вражаючим є останнє уявне звертання Душі Едігни до своїх  майбутніх нащадків: «Хай буде останнім цей урок для тебе, мій народе, від брата нерідного – доки любиш і бережеш отчу Землю, доти й вона тебе колихатиме в своїх долонях. А забудеш про Рід свій, Мову свою, Віру свою – завжди знайдеться на твою Душу двоголовий орел… Тільки Дома ти рідний…».

Про кожен народ  побутують різні міфи. Добрі і не зовсім. Наші вороги та поневолювачі якраз і плодили різну гидоту та брехню про українську історію й менталітет, всіляко нав’язували їх не тільки нам, а й усьому світові. Зокрема, про  начебто нашу схильність до зради, до скупості. А ще про те, що  нашою мовою нібито неможливо молитися Всевишньому. Та й, власне, мови такої, як українська, ніколи не було і немає. Якими тільки помиями з імперського ковша, особливо – російського, не  пробували  запаскудити, принизити наш народ. І продовжують це робити.

Не маючи протягом тривалого часу власної державності, ми не могли належним чином давати належну відповідь  різним політичним негідникам й ідеологічним фальсифікаторам. Бо, говорячи словами нашого національного Пророка, тільки «в своїй хаті своя правда і сила, і воля…». І нині маємо писати свою історію, виносити на світові обшири ті особистості, які завжди стояли на проукраїнських позиціях, які служили своєму народові, боронили його волю і правду, які своїми вчинками, своєю працею возносили його добре ім’я на міжнародних видноколах. Як і пропагувати наших далеких і близьких предків, котрі своїм чином  підтверджували героїзм, миролюбство, побожність, доброчинство українського народу. Що, власне, і робить письменниця Тетяна Пишнюк – авторка «Божої вивірки».

…Коли на зорі своєї молодості Едігна поспішала на схід, на береги Дніпра, звідки беруть початки її роду по материнській лінії, то ясновидиця і знахарка Лукторія їй напророчила: «Коли почуєш, як водночас задзвонять дзвони й закукурікає півень – маєш зупинитись. Там Місце твоє». На що дівчина запитала: «А як же Київ? – «Туди прийдеш через дев’ятсот сорок років» -- «Але ж…», -- засумнівалась.  -- «Тебе впізнають і приймуть. Духовність – безконечна», --  заспокоїла  дівчину  Лукторія.

Ніби у воду дивилась. Головною героїнею роману-молитви «Божа вивірка» Едігна майже через тисячоліття  нарешті потрапляє на батьківщину своєї матері Анни Київської, де її по-родинному сприйняли і полюбили.

І це зацікавлене знайомство, будемо сподіватися, лише починається.

Володимир Краснодемський «Волі не треба просити ні в Бога, ні в людей»