sl1 sl2 sl3

«Безпритульна річечка» Талалая знайшла прихисток у Тараса

 

Минулої п’ятниці у Національному музеї Тараса Шевченка чернівецьке видавництво «Букрек» презентувало поетичну книгу вибраного «Безпритульна течія» лауреата Шевченківської премії Леоніда Талалая, що побачила світ у новій серії «Третє тисячоліття: українська поезія». Відбувалася ця подія під егідою «Території слова», що вже не перший рік проводить відомий письменник, учений секретар музею Василь Портяк, і зібрала чимало столичних шанувальників «натурфілософської поезії» одного з найправдивіших пізніх шістдесятників.

Серія, ініційована письменником Мирославом Лазаруком, із першого видання набула високого статусу й авторитету. Редакційну колегію погодився очолити академік Іван Дзюба, його заступник – голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко, який здійснює фінансову підтримку серії. До складу редколегії, крім ініціатора, увійшли також Шевченківські лауреати Василь Герасим’юк і Василь Голобородько, Оксана Івасюк і Тарас Салила. Розмову на презентації розпочав Василь Портяк, представивши гостям ініціаторів та учасників заходу. Василь Герасим’юк, автор передмови до «Безпритульної течії», дав високу оцінку як самій книзі, так і започаткованій серії. Нині вкрай важливо доносити до читача ту поезію і літературу, яка нічим себе не скомпрометувала. Адже й серед учорашніх шістдесятників таких літераторів уже практично немає. Залишився Леонід Талалай зі своїми вселюдськими болями і тривогами, котрі нікуди не зникли. А ось у поетичних текстах їх нині вдень зі свічкою не знайдеш.

– І те, що фонд, очолюваний Катериною Михайлівною, взявся за фінансування серії, тільки підтверджує його моральність і відповідальність. Не останню роль тут відіграла і сестра  композитора Володимира Івасюка Оксана, переконавши всіх, що Талалай – саме той поет, який потребує такої підтримки, – підсумував Василь Герасим’юк.

За дорученням Катерини Ющенко, яка в цей день не могла з об’єктивних причин побувати на презентації, виступили представниці фонду Марина Антонова і Оксана Лобко. Вони вручили авторові сертифікат на 100 примірників книги, а ще 200 – уже потрапили до юнацьких бібліотек України. Доброчинний фонд підтримує багато проектів, але саме такий – поки що єдиний. Він захопив багатьох, тому має реальні перспективи в майбутньому.

Вітаючи з ювілеєм Леоніда Талалая, представник видавничого дому «Букрек» Олександр Максимець зауважив, що букреківці матимуть за честь і надалі видавати його твори.

Серед учасників презентації було чимало відомих літераторів таких, як Анатолій Качан, Олександр Шугай, Михайло Григорій, Юрій Ковалів, екс-міністри культури України Ігор Ліховий і Василь Вовкун, заступник головного редактора газети «Літературна Україна» Станіслав Бондаренко, які високо поцінували творчий доробок одного з найвідоміших українських поетів сучасності, так і чернівецьку ініціативу видавати нарешті в державі таку серію, яка зосередить читацьку увагу на найвагоміших сучасних авторах, яких, на жаль, нині бракує на книжкових полицях, тому вони й не доступні для широкого загалу шанувальників поетичного слова.

Леонід Талалай щиросердно подякував і видавництву «Букрек», і фондові за підтримку, розуміння і високі поетичні уподобання, що нині не так часто трапляється. Читаючи вірші, автор помітно хвилювався. Але це тільки підсилювало драматичні ноти в його мотивах. Не всі однозначно сприймають їх. Мовляв, годилося б більше оптимізму. Не все ж начебто так погано у нашому житті… І книга побачила світ, і 70-річчя нещодавно відзначив поет. Але сам він справедливо відзначив, що «смішне й веселе» просто не притаманне поезії, а тим паче Талалаєвій. Тому й звучить печальна нота, в якій і натурфілософія наших днів, і відчуття приреченості прожитого і пережитого, і ще багато такого, що не вкладається у прості рамки нашого сірого буття:

Я ще й до себе не дожив,

а зір померк і пам'ять меркне,

втрачаю і живих, і мертвих,

кого люблю, кого любив.

 

І вже нічого не змінить,

мов обривається дорога,

і пізно щось просити в Бога

і навіть соромно просить.

Як би там не було, але приїхала нова книга Леоніда Талалая до Києва із Чернівців на білому коні, як в’їжджають до столиці переможці, яким лягають до ніг і квіти, і слава. Дарма, що зимувати поетові доведеться на власній дачі під Києвом на Зміїному острові, чекаючи весни і тепла, пишучи свої геть невеселі, зате зболені і вражаючі рядки, з якими можна і перезимувати, і вижити. Як виживають українські поети в усі епохи!

На фото під час презентації

МИРОСЛАВ ГОРИЦВІТ.