В.В. Кизилова "ЛІТЕРАТУРНИЙ КАЗКОВИЙ ЦИКЛ ЯК ХУДОЖНІЙ ФЕНОМЕН (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ЗІРКИ МЕНЗАТЮК)"

Вагоме місце в системі літератури для дітей та юнацтва посідає казка; жоден жанр не може конкурувати з її бурхливою еволюцією, що активно розпочалася в ХІХ ст. й продовжується донині. Це складний процес, що фіксує з‘яву спектру жанрових різновидів: синтетичних (повість-казка, казка-байка, казка-поема, казка-легенда, казка-новела, казка-притча), функціональних (пізнавальна, дидактична, розважальна), тематичних (анімалістична, урбаністична, новорічно-різдвяна). Вони виявляють свою продуктивність у новітньому періоді розвитку української літератури для юного читача, визначають її жанрово-стильову своєрідність. Знахідки та відкриття письменників репрезентують мистецькі інновації у площині жанру, оригінальні підходи до розробки традиційних у літературі тем, що дозволяє успішно вписати її в сучасний націокультурний простір.

У наукових студіях Оксани Гарачковської, Ольги Горбонос, Людмили Дерези, Галини Сабат, Олени Тараненко, Наталі Тихолоз, Оксани Цалапової звернено увагу на жанрову типологію й поетику авторського казкового тексту, його сюжетні особливості, індивідуально-творчі та фольклорні образно-художні сегменти, окреслено роль казки у процесі становлення художнього сприйняття тексту. Казка, як й інші малі прозові форми, має тенденцію до утворення циклічних структур як сукупності самостійних художніх творів, що утворилися в результаті авторського задуму в естетичну цілісність [1, с. 734]. Щоправда, цикли українських літературних казок допоки лишаються на периферії дослідницької уваги.

До теоретичного осмислення проблеми літературного циклу зверталися М. Бахтін, А. Білецький, М. Дарвін, Б. Ейхенбаум, А. Кулик, Н. Лейдерман, Л. Ляпіна, Н. Старигіна, У. Фохт, Г. Фридлендер та ін. Науковці мовлять про первинний і вторинний (за термінологією М. Дарвіна), авторський і читацький (за І. Фоменко), зв‘язаний і довільний (за Є. Хаєвим) цикли художніх творів. У кожній із авторських версій диференціації беруться до уваги внутрішні зв‘язки між окремими текстами циклу, авторський задум, наявність ключових і периферійних творів тощо.

Проблемно-тематична щільність текстів, спільність мотивів, стиль і композиція – чинники, що ріднять первинний, авторський, зв‘язаний (за різними класифікаціями) цикли. Водночас друга категорія (вторинний, читацький, довільний цикли) характеризується, згідно із дослідженнями науковців, більш довільними зв‘язками між текстами й більше наближена до розуміння поняття збірки літературних творів. Висновки вчених зроблені на підставі студіювання поетичних і прозових текстових циклових структур. Взявши до уваги розуміння циклу як типу естетичного цілого, сукупності самостійних творів, що належать до одного виду мистецтва, створені одним автором і скомпоновані ним у певну послідовність; герменевтичної структури текстово-контекстної природи, яка включає систему зв‘язків між текстами, що його утворюють [2], спробуємо вдатися до аналізу збірників/циклів прозової української літературної казки, аби виявити системні елементи казкових циклів, способи їх текстової організації.

У системі української прозової літературної казки можна виокремити дві категорії групування творів. Перша – збірники літературних казок. Наприклад, перу Івана Франка належить збірка «Коли ще звірі говорили», що укладена за тематичним принципом (це твори про тварин). Тексти, що увійшли до її складу, мають широкий діапазон жанрових різновидів і модифікацій: казки-мініатюри («Вовк війтом», «Лисичка і Журавель»), складні багатопланові синтетичні конструкції («Ворони і Сови», «Як звірі правувалися з людьми»), казки-анекдоти («Лисичка і Журавель», «Лисичка і Рак», «Вовк війтом»), авантюрно-пригодницькі казкові новели («Лис і Дрозд», «Заєць і Їжак», «Королик і Медвідь», «Ворона і Гадюка», «Заєць і Медвідь»), казкові повісті («Ворони і Сови», «Як звірі правувалися з людьми»), на що слушно вказала Галина Сабат [7]. До того ж казки збірки мають різну адресність: від дітей дошкільного віку («Лисичка і Журавель») до старших дітей і дорослих («Як звірі правувалися з людьми»).

Аналогічний принцип організації збірки Оксани Іваненко «Лісові казки», де зібрано твори письменниці за два десятиліття (1937-1957). Їхньою сюжетною основою стали розповіді про певне явище природи: опилення рослин комахами («Джмелик»), перетворення хмарини в краплину («Бурулька»), переліт птахів («Куди літав журавель»). Письменниця розповідає про особливості життя тварин, рослин («Кисличка»), про те, як люди створюють нові ріки, розводять риб («Казка про золоту рибку»).

І хоча тексти об‘єднані за тематикою, усе ж вони різняться з функціонального погляду. Тут – твори з домінуванням пізнавального компоненту. Наприклад, казка «Чорноморденький» дає дітям відомості про зміну пір року в природі. У «Кисличці» письменниця розповідає про те, як можна прищепити гілочку до дерева, і воно з кислички перетвориться на солодку яблуню. Частина текстів має виразну морально-дидактичну («Про братика ведмедика»), філософську («Казка про маленького Піка») спрямованість. Часова відстань між написанням казок цієї збірки дає підстави стверджувати, що авторкою вони не задумувались як цикл творів, більшість із них вперше були опубліковані в часописах, входили до інших збірок і навіть виходили окремими виданнями.

Наведені приклади свідчать про доволі поширену в літературі для дітей тенденцію групування казкових творів на основі спільної тематичної домінанти (крім згаданих вище, відзначимо збірки Д. Чередниченка «Мандри жолудя», О. Зими «Казки Дивогляда», О. Буценя «Солодкий дощ» та ін.).

Друга група – власне авторські цикли літературних казок як системно впорядковані стосовно один одного складники. Цікаво розглянути цю групу на прикладі творчості Зірки Мензатюк. Перу письменниці належить авторство низки оригінальних казкових циклів: «Київські казки» (2006), «Макове князювання» (2008), «Зварю тобі борщику» (2012), «Чарівні слова» (2016).

«Київські казки» мають спільну концепцію. У центрі авторської уваги – столиця України як місто-архетип і водночас адміністративний, економічний, науковий і культурно-освітній центр держави. Тут одночасно сконцентровані минуле й сучасне, пам‘ять історії народу, культури, архітектури; історичні факти. Кожна казка має свою назву, деякі мають предметний характер, що позначає важливу сюжетну деталь, проте більшість творів працюють на сюжетну перспективу; доповнюючи одна одну, вони створюють своєрідну «художню географію міста»: оперний театр(«Солов‘їна казочка»), редакція газети («Казочка про голубів»), Майдан Незалежності, ботанічний сад («Бузкова казочка»), Андріївський узвіз, річковий вокзал («День, що не має кінця»), Труханів острів («Ялинка на Трухановому острові») тощо.

Письменниця акцентує увагу на національному колориті Києва, звертає увагу на риси національної української культури. Показовим у цьому плані є опис ярмарку на Андріївському узвозі: «Там цілий ярмарок мистецтва. Зі всієї України сюди привозять, що найгарніше: гуцульські писанки, кролевецькі рушники, петриківські мальовані скриньки, опішнянські писані тарелі, а писані красуні й самі приїжджають звідусіль. І пісні також звідусіль – всі, які лиш є» («День, що не має кінця») [4, с. 26]. Київ у Зірки Мензатюк – топос, що семантично поєднує й тематично впорядковує компоненти казкового циклу. Спільність мотивів казкових творів увиразнює урбаністичний простір, надає йому статусу повноправного художнього образу, що, залежно від ситуацій, набуває то чуттєвих, то раціональних форм. У ньому не лише відтворені одиничні факти життя міста (день міста, виставка котів, концерт в оперному театрі, передноворічні клопоти), а концентровані суттєві з погляду письменницького світобачення сторони буття.

«Київські казки» витримані вєдиному стильовому ключі: вони оптимістично заряджені, позитивні, емоційні, у текстах домінує яскрава кольорова гама в зображенні краєвидів, своєрідність тропіки тощо. Атмосфера дива, своєрідність хронотопу, літературно-казкові образи, що мають виразне змістове наповнення, створюють ситуацію надреальності. Тут і персоніфіковані тварини (голуби, що звили своє гніздо в будинку преси України, кіт Мурко з гастроному, що завітав на котячу виставку, коза Дерезовська, яка разом з господинею милується київськими краєвидами), і міфологічні персонажі (відьми, що наділені і демонічними, і людськими рисами), і чарівні діти (Наталочка, яка миттєво пересувається Києвом у стрибучих босоніжках), й історичні постаті (Кий, Щек, Хорив, Либідь), які на підставі авторської «гри» із хронотопом потрапляють на День Києва. Експлуатуючи їх у творах, письменниці вдалося створити неповторну казкову книгу з особливим світом, де фантастика органічно синтезована з реальністю.

Не став результатом редакторського об‘єднання різнорідних текстів в один збірник, а задуманий як такий від самого початку цикл Зірки Мензатюк «Макове князювання». Про семантичну близькість казок, що увійшли до нього, промовисто свідчить композиційна запрограмованість: тексти розташовані відповідно до календарного циклу християнсько-релігійних свят: Вербна неділя, Великдень, Трійця, Івана Купала, Маковій, Святого Михайла, Різдво. Дається взнаки й виразна адресність творів: для дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку, на що вказує яскраво виражений пізнавальний компонент казок, їхній обсяг, простота і ясність стилістики. Письменниця не подає детального опису того чи того свята, історії його виникнення, а мовить про нього в доступній для юного читача формі, застосовуючи казковий антураж і казкових персонажів (чарівний хронотоп, персоніфіковані образи верби, курки та яєчка, яке вона знесла напередодні Великодня, маку тощо, пригоди-дива, що трапляються з героями).

Усі компоненти циклу «Макове князювання» в художнє ціле пов‘язує православна тематика, авторський погляд на події. Зірка Мензатюк глибоко усвідомлює українську релігійну культуру: «…якщо ми, українці, цікаві світові, то саме своєю неповторністю, своєю самобутньою культурою, звичаями, традиціями <…> хіба не варті казок свято Івана Купала, коли зілля набирається найбільшої сили, або повна краси й поезії Зелена неділя, в якій можна віднайти загублену гармонію життя, і Різдво, і Спаса та Маковія, і чимало інших свят. <…> бережімо їх!» [9, с. 9]. Гармонія й рівновага художнього світу циклу «Макове князювання» досягнута завдяки особливій авторській позиції, що фокусує ідею створення досконалого світу, в якому немає місця злу, заздрощам, байдужості, цінуються краса, добро, любов до ближнього.

Водночас варто наголосити на тому, що кожентвір «Макового князювання» має свій сюжет, казкових персонажів, оригінальний хронотоп а, отже, може існувати як окрема художня одиниця поза частиною свого естетичного навантаження. Наприклад, новорічно-різдвяна «Казка про колядку» знайомить дітей з життям метеорологів у Карпатах. Авторка застосовує у творі реалістичний хронотоп: «Там, де синіє Говерла, Карпатські гори найсуворіші. На всі боки стримлять верхи – безлюдні, дикі, неприступні. Смереки на них не ростуть, а ті, що звелися ген нижче, однобокі й обшмульгані вітром» [5, с. 37]. Головна героїня твору – метеоролог Оля, яка приїхала на Говерлу спостерігати за погодою. Напередодні Різдва вона засумувала, бо не сподівалася тут у заметіль дочекатися колядників. У чарівний спосіб (інтенсифікація простору) до метеорологічної станції в заметіль прийшли колядувати лісник, пастушок Василько, на автобусі зі Львова приїхала ціла ватага колядників.

У «Писанці» чарівне яйце не хоче втрапити в яєчню, а шукає собі кращої долі. Бабуся робить із нього писанку, щоб онучата нею гралися на Великодня. Доладна й барвиста писанка має зірку – знак золотого сонця, крапелинки навскіс між промінням – чарівний знак дощу. Знайомлячи дітей із традиціями і звичаями, Зірка Мензатюк наснажує твір позитивними емоціями: «А писанка котиться – буде сонце, будуть дощі, рясні роси – на врожай та достаток»» [5, с. 9]. Увага до національних вірувань, обрядів посилює етнічне навантаження казки, увиразнює народний колорит.

Казки циклу «Зварю тобі борщику» Зірки Мензатюк згруповані на основі спільної проблемно-тематичної домінанти, вони знайомлять малят із українськими стравами й напоями: борщем, варениками, узваром, голубцями та ін., способах їх приготування; акцентують увагу на їх корисності.

Як і вище аналізовані цикли, «Зварю тобі борщику» у своєму складі має низку структурно автономних текстів зі своїми назвами, сюжетами. На відміну від «Макового князювання», що має доволі стійку композиційну будову, організовану відповідно до річного календаря релігійних свят, казки цього циклу мають порівняно вільні внутрішні зв‘язки, вони можуть бути доповнені казками про інші українські страви, або навпаки, із циклу можна вилучити той чи той компонент, змінити його розташування в циклі тощо.

Про приналежність цих казок до циклічного авторського утворення свідчить їхня тематична єдність та загальна атмосфера, наскрізні персонажі: старша сестра Олеся й молодший брат Івасик. Вони з‘являються в кожному творі (при цьому вік дітей від казки до казки не змінюється, що свідчить про часову замкненість циклу) поруч з казковими персонажами (Зірка Мензатюк вдається до використання як фольклорних – змій, відьма, так і власне авторських – вареники, морква, цибуля, узвар) і разом з ними проживають ту чи ту казкову пригоду. Наприклад, у казці «Вареники» відьма завітала до оселі батьків Олесі й Івасика, коли тих не було вдома, й захотіла з‘їсти малого. Діти натомість тричі (авторка застосовує фольклорний мотив трикратності повторення подій) пропонують їй скуштувати вареників: спочатку з маком і медом, потім з вишнями в сметані й нарешті солоною бринзою. Відьмі настільки сподобалась ця страва, що бажання з‘їсти Івася в неї зникло. У казці «Борщ» батьки Івася в пошуках восьми лікарів, які мають вилікувати малого, натрапляють на овочі (капусту, моркву, буряк, цибулю й ін.), з яких варять борщ, і дитина після його вживання одужує. В «Узварі» головний казковий персонаж – узвар – закохується в пампушку й одружується на ній.

У кожній із казок циклу присутні описи різноманітних страв з різних куточків України: «Привалили пироги: з рибою, з капустою, київський з маслом і волинський зі сливами, і чернігівський з родзинками, і ще багато різних; прикотилися мандрики з сиром та з вишнями, а далі: плетеники, пухкеники, рогалики, кренделики, бублики, обаринки, пундики, пряники, соложеники, макорженики, перекладанці, медівники, сметанники, а що вже всіляких булочок та пиріжечків!» [3, с. 44]. У такий спосіб письменниця репрезентує пласт української культури, звичаї й обряди, народні традиції, пов‘язані з уживанням і приготуванням їжі та напоїв. У казках циклу виразно відчутна позиція авторки, її особливе світосприйняття, настроєвість. Цикл дихає любов‘ю до українських кулінарних ви-робів й захопленням ними; письменниця усвідомлює їх як своєрідний код національної культури, пишається національними здобутками, що вписані в історію й культуру нашого народу.


Цикл Зірки Мензатюк «Чарівні слова: казочки про мову» в оригінальній казковій формі репрезентує відомості з різних розділів мовознавства, вивчення яких починається в початковій школі, – фонетика, лексика, фразеологія, словотвір. Письменниця створила низку пізнавально-розвивальних текстів для молодших читачів, об‘єднаних мовною темою, що актуалізують знання про м‘які, дзвінкі й шиплячі приголосні, префікси й суфікси, антоніми й синоніми, багатозначні слова тощо. Вибір жанру казки з подальшим об‘єднанням у цикл зумовлений цільовою аудиторією: діти молодшого шкільного віку.

Свого часу до створення казок такого типу вдавався Ігор Січовик («Комп‘ютерна мишка», «Кошенята й вата», «Мова», «Як полічити горобчиків»). При цьому якщо в Ігоря Січовика це були цілком самостійні твори зі своїми персонажами, сюжетами, то «Чарівні слова» у Зірки Мензатюк – циклічне утворення зі спільним головним героєм Васильком; з ним щоразу трапляється та чи та казкова історія-пригода, що розташована в циклі згідно з логікою його впорядкування. Наприклад, «Глуха казочка» стоїть поруч із «Дзвінкою казочкою» і «Шиплячою казочкою». Відповідно до програми шкільного курсу української мови спочатку діти знайомляться із синонімами, потім із антонімами – так і в циклі письменниці одна за одною йдуть казки «Новорічна пригода з відьмою (синоніми)» і «Як у відьми скисли чари (антоніми)». При цьому якщо тексти про звуки мають порівняно автономний сюжет, то лексичні і фразеологічні казки єднає не лише головний персонаж циклу Василько, а й Відьма (запозичена авторкою із фольклорних пратекстів і так само виступає носієм сил зла), пригоди з якою сюжетно не завершуються наприкінці окремо взятого тексту, а продовжуються в наступному.

Маргарита Славова, аналізуючи характер і функції фантастичного в літературі для дітей, звертає увагу на феномен гри: «…природа дитинства підштовхує дитину до гри й до фантастичного й визначає художньо-функціональну вагомість цих компонентів у дитячій літературі» [8, с. 81]. Гра узгоджується з особливостями дитячого сприйняття світу, її механізми підпорядковані репродуктивним розумовим процесам, позитивно впливають на розвиток пізнавальних, творчих здібностей. У циклі «Чарівні слова» гра стала альтернативою нудній дидактиці, за її допомогою дитина з легкістю запам‘ятовує відомості про певне мовне явище, у неї розвивається пам‘ять, увага, логіка мислення. Наприклад, важливість м‘якого знаку в мовній системі письменниця пояснює за допомогою гри зі словами, які різняться цією літерою: рис – рись, кін – кінь, осел – осель; гра зі словами, що мають один корінь і різні префікси, утворюють цілуказкову подорож одного брата до іншого: «– Як ти їхав до мене, брате? – запитався Суфікс.

– ВИїхав раненько, ПОїхав найкоротшим шляхом, щоби вчасно ДОїхати. ОБ‘їхав круту гору, З‘їхав у долину, ПЕРЕїхав річку, ПРОїхав кілька містечок, ЗАїхав на бензозаправку, ненароком ледь не В‘їхав у дерево, а врешті ПІД‘їхав до твоєї домівки. Ось так і ПРИїхав! – розповів Префікс» [6, с. 27].

Художній експеримент Зірки Мензатюк у жанрі пізнавально-розвивальної казки органічно вписано у світ дитини. Атмосфера дива, гра, фантастичні пригоди, що трапляються з героями, протистояння сил добра і зла встановлюють естетичну дистанцію між автором і читачем, пожвавлюють комунікацію. Використання казкової поетики з пізнавально-розвивальною метою оптимізує процес сприйняття подеколи складного для дитини матеріалу. Об‘єднання текстів однієї тематичної спрямованості й розташування їх у певній послідовності дозволяє вести мову про систему певних стосунків між оповідними структурами, що виявляється на персонажному, хронотопному рівнях, образній системі казок, наслідком чого стає цілісність сприйняття текстів циклічної організації.

Як бачимо, в українській літературі репрезентовано групування літературних казок різної міри зв‘язаності. З одного боку – це збірники текстів одного жанру, подеколи різних жанрових різновидів (казки-анекдоти, авантюрно-пригодницькі казки), що утворилися на основі тематичної домінанти. Вони вирізняються широким адресним діапазоном, функціональним навантаженням, дистанційованістю в часі створення окремих творів. Тексти, що входять до їх складу, мають автономні оригінальні сюжети, можуть мігрувати до інших збірників або існувати одноосібно. З іншого – системно впорядковані автором гомогенні циклічні жанрові утворення з виразною адресністю. Вони складаються з одножанрових функціонально об‘єднаних текстів, що мають спільну проблемно-тематичну домінанту, персонажів; вони композиційно запрограмовані, витримані в єдиному стильовому ключі. Як самодостатні текстові одиниці, казки наділені канонічними жанровими характеристиками (атмосфера дива, ситуація надреальності, своєрідність хронотопу, літературно-казкові образи тощо), проте наділені сукупністю специфічних рис і способів організації оповідного матеріалу, що дозволяє вести мову про їх систему, організовану на різних рівнях.

Список використаної літератури

1. Літературознавчий словник-довідник. О. Астаф‘єв [та ін.]. Ред.Р.Т. Гром‘яка [та ін.]. Київ: Академія, 1997.

2. Ляпина, Л.Е. Циклизация в русской литературе ХІХ века. Санкт-Петербург: НИИ химии СПбГУ, 1999. 3. Мензатюк, З. Зварю тобі борщику. Львів: Видавництво Старого Лева, 2012.

4. Мензатюк, З. Київські казки. Львів: Видавництво Старого Лева, 2006.

5. Мензатюк, З. Макове князювання. Київ: Школа, 2008.

6. Мензатюк, З. Чарівні слова: казочки про мову. Чернівці: Букрек, 2016.

7. Сабат, Г. "Жанрова стереотипія. Таксономія казок Iвана Франка." Слово і Час 1 (2007): 50-7.

8. Славова, М. "К вопросу о функциях фантастического в беллетристике для детей." Проблемы детской литературы: межвузовский сборник. Петрозаводск, 1989. 78-85.

9. Яскраве світло казок Зірки Мензатюк: пам‘ятка для читачів молодшого шкільного віку. Уклад. Н.О. Гажаман. Ред. Л.І. Стахурська. Київ: Національна бібліотека України для дітей, 2008.

Кизилова В.В. Літературний казковий цикл як художній феномен (на прикладі творчості Зірки Мензатюк).

У статті розглянуто проблему циклічної організації прозових текстових структур, проаналізовано погляди науковців щодо розуміння природи літературного циклу, варіантів диференціації. Наголошено на принципах організації циклів казок в українській літературі для дітей. Розглянуто дві групи.

Перша – збірники літературних казок. Вона має тематичний принцип поєднання творів, що вирізняються широким адресним діапазоном, функціональним навантаженням, автономні сюжети. До неї, зокрема, належать збірки І. Франка «Коли ще звірі говорили», О. Іваненко «Лісові казки», Д. Чередниченка «Мандри жолудя», О. Буценя «Солодкий дощ».

Друга – власне авторські цикли літературних казок, що вирізняються виразною адресністю, функціональною впорядкованістю, тематичною, стильовою зв‘язаністю, спільною концепцією і персонажами. У дослідженні цій групі творів приділено найбільше уваги. Її репрезентантами у статті стали казкові цикли Зірки Мензатюк «Київські казки», «Макове князювання», «Зварю тобі борщику», «Чарівні слова: казочки про мову». Твори, що входять до їх складу, можуть функціонувати автономно, як самодостатні текстові одиниці, що наділені канонічними жанровими характеристиками (атмосфера дива, ситуація надреальності, своєрідність хронотопу, літературно-казкові образи тощо), проте за цієї умови вони будуть позбавлені частини естетичного навантаження. Велика увага у казках Зірки Мензатюк приділяється українським традиціям, символам, обрядам, що усвідомлені авторкою як своєрідний код національної культури нашого народу.

Ключові слова: література для дітей, жанр, літературний цикл, збірка, проза, казка, тема.

Кизилова В.В. Літературний казковий цикл як художній феномен (на прикладі творчості Зірки Мензатюк) / В.В. Кизилова// Кременецькі компаративні студії : [науковий часопис / ред.: Д. Чик, О. Пасічник]. – 2017. – Вип. VІI. Т. 1. – С. 98-107 .