На сторожі білого птаха

Дещо інтригуючи назва цієї художньо-публіцистичної книги явилась авторові ще при написанні нарису про Івана Миколайчука «Пастух білого птаха». Він так глибоко пройнявся творчістю видатного актора, його психологічним входженням у виконувані ролі, що кілька днів перебував під їх магічним впливом.
А й справді, що є милішого для нас з вами, ніж мирний політ білого птаха з «чорною ознакою» над селянською хатою? Отого рідного з дитинства лелеки, який оберігає садибу, приносить маленьких діточок, опосередковано дає нам змогу писати книги, вирощувати хліб, будувати мости й заводи і є оберегом кожної сім’ї, всієї України.
«Якби моя воля, я б вишив золотими нитками нашого лелеку на Прапорі України. Хай би нагадував співвітчизникам на всіх континентах, що їх дочекалася Батьківщина – не зла мачуха, а доброзичлива, любляча мати, яка виглядає з далеких доріг своїх роз’єднаних діток».
Які ще нагальні теми зачіпає автор? «Приїжджайте, синочки, додому», «Троянда з Поліського краю», «Тривожна тиша в Лісограді», «Останній бій комісара», «Якщо завтра… війна», «Що знаємо про свій Родовід?» – самі назви мовлять про себе. Адже ці актуальні нариси, публіцистичні розвідки писані від самого серця. І, як стверджує журналіст та письменник Микола Максимець, у тих «гарячих» творах – і його бурхливе життя, і його дорога до Храму.
Книга «На сторожі білого птаха» розрахована на широкий загал читачів.

• < Попередня
• Наступна >