sl1 sl2 sl3

І серце прагне жити й жить...

 

Направду, світ цікавий, направду. Якщо не зважаючи на ситуацію, що склалася в Україні, , виходять добрі та мудрі, важливі  книги.

Книга Івана Нагірняка «Ранні яблука» писалася письменником в скрутний та нелегкий час, крізь біль та занепокоєння, але з великою жагою до життя.  І вона пахне не фарбою, а справді запашними, поживними, ранніми, духмяними яблуками - як мамині руки, як батьківське слово, як незрадлива дружба та вірне кохання.  І настроєвість та чуттєвість художниці Раїси Рязанової  та редактора Інни Гончар доповнює якнайкраще новели, радіоп’єси, нариси зібрані у новій  і хвилюючій книзі «Ранні яблука», що щойно вийшла друком у Чернівецькому видавництві - Видавничому домі «Букрек»(директор Дарина Туз-Максимець)

Мандруючи сторінками видання, «оживають друзів голоси» , які чути із залишених автографів, які вдало вплітаються у книгу. А їх у бібліотеці Івана Семеновича та Євгенії Нагірняків чимало, дорогих душі автографів мудрості та серця:  Василя Герасим’юка, Володимира Михайловського, Марії Матіос, Тамари Севернюк, Єгора Ісаєва, Мирослава Лазарука, Віталія Колодія, Василя Васкана, Богдана Мельничука, Василя Місевича, Юхима Гусара, Інни Гончар, Михайла Брозинського, Георгія Шевченка, Володимира Вознюка, Василя Кухти, Миколи Максимця, Василя Титова…І слова, які будуть жити завжди, на віміну від їхніх авторів,  сповідують та окрилюють душу.

Сюжети новел, драми та радіо п’єси підказало письменнику саме життя. Всі події справжні та не видумані. У час, коли потрохи кудись, у невідомому напрямку зникає милосердя, зворушує Денис, погляд якого «враз прикипів до маминих рук – великих, затверділих у роботі, з випуклими рубцями-прожилками на темно мідній шкірі» (  новела «Ранні яблука»); пізнє каяття матері, яка  зруйнувала подружнє життя синові ще на весіллі ( новела «Незавершене весілля») ; Надія, яка не зважаючи на двадцять сім літ подружнього життя  ішла, мов крізь туман « струшуючи з душі і гріх, і страх, і біль дорогою до дверей, за якими їй, здавалось, чекають і ваблять незвідані до кінця почуття нерозділеного але не згаслого юначого кохання» ( новела Розлучення»).

Драму «Камінь на серце» та радіоп’єсу «Останнє слово Зорі» треба не лише вдумливо читати, а й  дивитись з великих чи малих українських театральних сцен.

Сповідь автора перед читачами актуальна і на часі і не треба забувати що «село – то ж колиска Вкраїни. Звідти наша мова, пісня, пам’ять. Позбудемось цього – не матимемо не тільки власної гідності, а і ймення держави…»

Іван Нагірняк – неперевершений майстер нарису. В цьому можуть пересвідчитись усі, хто читав нариси письменника, журналіста у Всеукраїнській та обласній пресі. Герої нарису «50 золотих літ» - відоме в області подружжя  вчителів, «Відмінники  освіти України» Тамара Дмитрівна та Михайло Семенович Гончарі. Автор з любов’ю та пошанівком водить нас стежками їхнього дитинства, юності, зрілості, трудових досягнень.  Пишається мудре подружжя своїми дітьми  Інною та Сашком та онуками – Настунею, Михайликом, Костиком..  Донька   Інна Гончар – знана далеко за межами України поетеса та журналіст , її хвилююче, правдиве та зворушливе слово допомагає у радісну і не зовсім хвилину. Онучка Анастасія Багрійчук з дитинства засвоїла уроки  вчительки-бабусі і неодноразово ставала переможцем Всеукраїнських та міжнародних мовних конкурсів, хоча за освітою – лейтенант Житомирського військового інституту Державного університету телекомунікацій імені Сергія Корольова.

50 літ разом через бурі та негоди, через радощі та скрути…  «Довгий шлях. Але вони на ньому не розгубили почуттів і шани, як одне до одного, так і до людей і до родини».

«Лікаря Айболить із Білоусівки» - Івана Римлянського знає чи не все населення Сокирянського району. Рятуючи тварин, Петро Гаврилович   «знає, де хто живе, хто яку худобу має, як пройти до нього стежкою, як проїхати машиною. Вдячний долі. Бо робив те, що знав і любив».

А як любить Іван Семенович Нагірняк своє рідне, найкраще, мальовниче та співоче село Ломачинці! Оцю любов зрозуміти дає нарис «Поріднила пісня серця».

«І вже зринала в небеса злагодженим багатоголоссям пісня. Так величаво. Так гарно. Кожне слово  торкалося серце, окрилювало його і воно, втішене чарівним піднесенням, летіло вслід за мелодією у вись, до зірок… Співала і моя душа».

Нарис «Дороги Генадія Коваля» цікаві кожному, хто знає родину Ковалів, яка живе у Сокирянах. Адже автор розповідає не лише про водія другого класу автотранспортного цеху філії «Дирекція з будівництва дністровської ГАЕс» ПАТ «Укргідроенерго» Генадія Коваля, а й про його родину – батьків, дядьків, дружину, доньок.

Приєднуюся до всіх привітань, які будуть днями летіти до Івана Семеновича з нагоди виходу у світ книги «Ранні яблука» і впевнена , що ще не один нарис, не одна новела, не одна драма і радіоп’єса з божого благословення прийдуть до читача , а відтак і до глядача з - під пера Івана На гірняка. Адже сам  автор справді вірить, що відступить тиша люта:

Так мало міці й духу. Тут би враз

Підмогу кликать, братися за зброю

Душі і серця, невистужених мрій,

Що вчора ще в світи носили

І заворожували, сіючи надії…

Та що ж таке? А чи згубились сили?

Звідки на ноги ції пута?

Кричу. Запитую. Волаю…

І відступає тиша люта,

І жоживають друзів голоси,

І квітне поглядів теплінь

Й зринає «Господи, прости!»

На грішній і святій землі.

Олена Логінова, член НСЖУ