sl1 sl2 sl3

Люди і птахи

У видавництві «Букрек» вийшов триптих київського прозаїка і художника Миколи ЗАКУСИЛА

У книжці «Норинчанка і птах» представлено три різні жанри, в яких творить письменник: роман «Норинчанка і птах», п’єса «Пісок часу» та трактат про перший підземний монастир «У Видубичах монахи-ямники поють». Повноправною частиною видання є 45 авторських живописних робіт, якими проілюстровано книгу. Особливо виділяються серед них картини із серії «Птахи» — дивовижні, міфічні, створені непересічною фантазією автора та під впливом архаїки Полісся. Разом з текстами вони складають одне ціле, занурюючи читача в давній світ, сповнений таїн,  містики та краси.

Роман «Норинчанка і птах» — міфічна історія про те, як птах закохався в дівчину, що самотньо жила у поліських болотах — подана двома текстами. Перший написано  норинчанською говіркою, а другий «відреставровано» сучасною українською мовою.

Своєрідним у книзі є і текст «Пісок часу» — фантастична філософсько-драматична п’єса про облаштування світу, у якій діючими особами є Час, Хаос, Живобог, Страх Часу, ляк, переляк, душа, смерть, Той, що одмикає і замикає усі на світі двері... Про ці одвічні категорії — час і простір — йдеться і в трактаті про перший підземний монастир «У Видубичах монахи-ямники поють».

Письменник, який народився і виріс на півночі Полісся, у найбільш архаїчному регіоні України — Овруччині, який перші слова у дитинстві сказав маминою говіркою, поклонявся джерелам, каменям-валунам, празникував Зелені свята, зустрічав Купалу, своє творче життя присвятив вивченню і відтворенню у літературі  та живописі «поліського феномену». Він один із небагатьох письменників, який збирає старі пісні (голосюрки), записує міфічні оповідки, а у власних творах використовує поліський діалект, який своїм корінням сягає часів Київської Русі.


До речі, мотив птаха зустрічається у найдавніших зразках поліської вишивки. На рушниках птахи зображувалися доволі символічно, без якихось видових ознак. Такими їх бачить і Микола Закусило, творчість якого, починаючи з роману-міфу «Книга плачів», яка вийшла ще 1999 року,  наскрізь пронизана легендами, притчами, народними віруваннями.

— Книжка «Норинчанка і птах» розрахована на читачів-гурманів, — говорить директор видавництва «Букрек» Дарина МАКСИМЕЦЬ. — На тих, хто любить давньоукраїнську та сучасну міфологію, відшуковує самобутні тексти і прагне, як і сам письменник, подивитися на світ через сприйняття його пращурами-українцями, мислення  яких не затьмарене цивілізацією. Кодом до цього є мова, насичена давнім поліським діалектом. До такого тексту видавцеві особливо прискіпливо слід обирати ілюстративний матеріал. У нашому випадку варіант був безпрограшним, адже художнє оформлення книги зробив сам автор у притаманній йому метафористичній манері.

Олесь МАРТИНЮК, фото автора
http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/lyudy-i-ptahy

Несподіване повернення Григорія Тименка

При досі нез’ясованих обставинах ще в 1968 році зник молодий поет Григорій Тименко, так і не діждавшись виходу своєї першої збірки. Тільки цьогоріч книжка «На вулиці мертвого сонця»  побачила світ у серії «Третє тисячоліття: українська поезія» у видавничому центрі «Букрек» (Чернівці). Вона разом із п’ятьма іншими поетичними томиками (Леоніда Талалая, Ігоря Римарука, Анатолія Кичинського, Василя Герасим’юка та Інги Кейван) відзначена  спеціальною премією на ХХІІ Форумі видавців у Львові. До виходу творів Г. Тименка безпосередньо причетний голова редколегії серії,  академік Іван Дзюба, який упорядковував її і написав велику передмову, післямова – Олеся Бердника.

Зауважу, відбулася низка презентацій незвичайної збірки, починаючи з філологічних факультетів Львівського та Чернівецького університетів, продовжена в Українському фонді культури та в Києво-Могилянській академії. Самотужки зібрали шанувальників поезії Тименка у Бориспільському історичному музеї на Київщині. Заплановано також презентації в Івано-Франківську та Тернополі, інших обласних центрах.

Почну з останньої презентації. Модеруючи на ній, професор, завідувач кафедри української літератури Києво-Могилянки Володимир Моренець відверто зізнався, що це прізвище почув уперше, попри те, що весь вік займається літературознавством. Проте й зазначив, що Тименкова поезія настільки вирізняється навіть серед широкого кагалу «шістдесятників», де присутні імена найславетніших нині Василя Симоненка, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Івана Драча, багатьох інших та й сучасних літераторів, що вона обов’язково приверне загальну увагу шанувальників красного письменства. У передмові академік Іван Дзюба зауважує: «Він наче був рокований на трагічну долю. В поезії його раз у раз зринає мотив невідворотності смерті (це в двадцять років!) Був не від світу цього – такий красивий і пречистий. Його красу годилося б назвати демонічною, якби Демон міг бути зичливим і лагідним. Ангельською не можна назвати, бо була не солодкою, а присмученою, і проглядала в ній якась фатальність. Ця краса і пречистість немов би створювали незриму, проте відчутну межу між ним та іншими людьми. Відчуття дистанції посилювалося його випаданням з житейського рівня самовираження, зосередженістю на духовних аспектах буття, самою манерою висловлюватися значливо, трохи «абстрактно», тобто у вагомих поняттях, неабияк. Мотив самотності в його поезії важить не менше, ніж мотив смерті…»

Оцю заінтригованість на презентації вдало доповнили родичі поета. Зокрема, професор Академії педагогічних наук Володимир Тименко висловив велике задоволення, що книжка «На вулиці мертвого сонця» нарешті побачила світ у Чернівцях. Згадав, що після того, як раптово не стало Григорія, до матері приходили вітання саме з Чернівців, де, до речі, побачила світ і його збірка. Чи випадковий збіг обставин? На жаль, відповісти на питання поки що ніхто не може. Це – справа майбутніх дослідників його творчості. На вечорі студентки академії читали вірші з великим інтересом.

Зосереджу увагу й на виступові поета, Шевченківського лауреата Василя Герасим’юка, котрий спробував заглибитися  у стилістику творчості поета.

– Здавалося б, – сказав він, – знаходимо у збірці звичайнісінькі слова, котрих діткається будь-який із поетів різних часів, та в Григорія вони витворюють особливу сув’язь, що обертається авбсолютно несподіваними, тому й відкривального характеру образами і думками. Це, можна сказати, із секретів творчості. Проте якщо існує такого рівня талант, то мусять бути і секрети.

На презентацію в Українському фонді культури завітали академік Георгій Філіпчук, відомі письменники Петро Засенко, Анатолій Качан, історик Володимир Білінський. Мова зайшла насамперед про слід поета не тільки в українській культурі, а й історії. Історії «шістдесятництва», куди, безперечно, входив ще не до кінця духовно сформований молодий літератор, хоча позицію його легко вловити навіть у таких рядках:

Україно, синій плескіт хвилі

Тче узлісся в’янучих лісів,

Україно, ти найбільше горе

І найбільша в світі голосінь.

 

В чорнім вирі гаснуть твої очі,

Білі крила – складені ножі…

Україна втомленого Бога

Вибрала для себе у мужі.

Однозначно, позиціонованість деяких шістдесятників йому начебто не притаманна. Важко позбутися новаторства думки. Отой «втомлений Бог» творить те, чого багато хто не зміг зробити у своїй куди вичерпнішій творчості, котра тривала не кілька свідомих літ, а довгі десятиліття.

Закономірним є й звернення автора передмови до книжки: «Поетична спадщина Григорія Тименка, якщо зважити на обставини його біографії, досить об’ємна – дві машинописні збірки, які встиг підготувати і «видати» сам автор, та ще розрізнені цикли і вірші – їх кілька десятків. Цілком можливо, що це ще не все; щось може зберігатися в архівах його знайомих-літераторів». Якраз на це питання звернув увагу Петро Засенко, який був добре знайомий із Грицем Тименком, розповів, що якраз у ті часи працював у видавництві «Молодь», довкола якого гортувалася найталановитіша творча молодь у літературній студії, очолюваній Дмитром Білоусом. Засенко запропонував Грицеві підготувати вірші до альманаху «Вітрила», що він зробив з короткою біографією та фото. Все це було надруковано. У вісімдесятих роках Олесь Бердник, який товаришував з Тименком, опікувався ним, подав добірку його поезій до журналу «Україна».  2002 року на сторінках журналу «Київ» пан Петро опублікував власні спогади й добірку творів Тименка.

Посутньо розширила світоглядні масштаби  молодого літератора викладачка філологічного факультету Світлана Кирилюк, вибудовуючи взаємозв’язки у часі і просторі 60-х років минулого століття, розкриваючи Григорія Тименка – як щирого друга і сина Батьківщини, котрий свідомо виступав проти системи. Як надзвичайно талановиту людину, що інтуїтивно вийшла на пошук зв’язків із поезією 20-30-х років, знищену й не відому його поколінню, поезією без пафосу, притаманного «шістдесятникам». «Усе в поета, – підкреслила вона, – сповнене якоюсь ваговитістю, він роздумує про сенс життя, про «смерть Бога» й абсурдність життя без нього, про буття і саморозуміння «я», про трансцендентність, про самореалізацію і, врешті, про одвічне – життя і смерть. Але попри це, блиск надії, світла неодмінно присутній у його поезіях».

Хочу потвердити слова з назви статті «несподіване повернення» й пояснити їхню сутність. Бо й справді історії, либонь, мало відомі такі повернення через півтоліття, коли не одне покоління встигло відійти. В нашій державі, можна сказати, втретє помінявся суспільний лад, після колоніального гніту ми начебто стали незалежними. Та волю довелося виборювати зі зброєю в руках. Ціною незбагненних жертв ми перемагаємо знавіснілого ворога, який позбавив життя багатьох великих українських мистців – Василя Симоненка, Василя Стуса, Володимира Івасюка, Івана Миколайчаку. Нині ж додаємо до цих списків і Григорія Тименка. Тиранія позбавила їх життя, та не подолала великого таланту, що змушує здригатися і вірити в нові перемоги:

Волію я не бачити ніколи

Ганебний шлях служіння ворогам,

Бо краще, синку, кинутись у море

Аніж фальшивим кланятись богам!

Мирослав Лазарук

http://litgazeta.com.ua/reviews/nespodivane-povernennya-grygoriya-tymenka/

Перші новини із Франкфурта

Книжкова виставка у Франкфурті вражаюче грандіозно-футуристична. Вона вселяє впевненість  у тому, що книга не вмре ніколи.

Вражає стенд Індонезії, почесного гостя виставки, самобутністю і проривом  у технологіях.

Технічному директору «Букреку» є про що поговорити з Джупом Хейранісом із нідерландської компанії. Особливо про підручники, які говорять людським голосом.


Дарина Максимець: Спершу хочемо подивитися світові досягнення у виданні книг, а потім уже себе показати. Найбільше цікавить поєднання інноваційних технологій із паперовою книжкою. Хочемо запозичити досвід так званих книг-близнюків в іспанської компанії. На книгу ставиться код, який можна зчитати телефоном чи планшетом і завантажити  книгу для читання,  коли ти не вдома. А вдома насолоджуєшся рідною своєю паперовою книжкою. Хочеш передати електронну версію другу – можеш, але тоді в тебе читати на комп’ютері чи в телефоні немає змоги. Електронний клон-близнюк існує лише в одному екземплярі.  Ось такий делікатний захист  від піратства.


Уявний, добрий і дуже вчасний

У Чернівецькому видавництві «Букрек» для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в рамках державної програми «Українська книга» вийшла друком повість поетки, головного редактора дитячого журналу «Крилаті» Тетяни Винник.

Одна дівчинка дуже мріяла мріяла про братика, проте коли той з’явився на світ, все виявилося зовсім не так, як очікувалося. Як це буває в самотніх дітей, у дівчинки з’явився уявний товариш…

Таня Виник зізнається, що писала повість, коли була вагітною. Нині її синові Богдану вже шість років. «Це особливий стан, коли хочеться світла і тепла, тому не дивно, що багато жінок-авторок у цей особливий для себе і космосу (адже на світ готується нова людина) час відчувають потребу писати для дітей. Якось, зайшовши на старе горище, я почула музику відлуння. Так виник образ хлопчика-відлуння, який живе в кожному з нас. Адже це відголосок нашого дитинства – бешкетності, нестерпної цікавості, спраги до життя, водночас – вразливості, безпосередності й беззахисності. Це відлуння вічного відчуття-себе-дитиною з її емпіричним досвідом, який людина носить у собі все життя, який впливає на її буття. Ця тема ніколи не втратить своєї актуальності, бо є цікавою для митців і для психологів. А діти – це і митці, і психологи, бо в цей час вони прагнуть пізнати світ через його перетворення (це і потяг до змішування фарб, перекручування слів, римування тощо).

«Відкрию тобі таємницю, – прошепотів Талалайко й озирнувся, чи бува ніхто не підслуховує. Переконавшись, що нікого поруч немає, мовив:
– Цієї таємниці ніхто не знає, окрім, хіба що, Жировика, Кльоцника, Банника, Лазника, навіть Домовика… Ну ще кількох. Так ось. Домовик – мій тато!
Даринка хотіла щось сказати, але Талалайко зупинив:
– Я з ним посварився нещодавно… Десь тисячу років тому!»

Головна героїня, що сумує на літніх канікулах, – прототип мільйонів дітей, яким не вистачає спілкування з однолітками. Мрія про братика на практиці виявилася не такою, як очікувалося. Тому не дивно, що в цей час у Даринки з’являється уявний друг – її друге «я», яке люди часто в собі блокують, бо воно не відповідає чи порушує ті норми поведінки, які заведено вважати правильними в дорослому світі. З появою нового друга Талалайка життя Дарусі змінюється, вона починає розуміти власну відповідальність і роль у родині, врешті малючка розуміє, що дорослішає. Із персонажами трапляються різноманітні повчальні пригоди, які спонукають замислюватися, що ж таке насправді – дружба, любов батьків.

Мова твору має цікаву особливість: «хлопчик-відлуння» розмовляє приказками. Авторка покладає на таке мовлення персонажа додаткове – крім просто «характерності» –навантаження: розвиток дитячої уваги, пам’яті, відчуття мови (дитина розуміє, що одне й те ж можна сказати різними способами). «Фразеологізми – дуже цікаве мовне явище, яке пасує для дитячого способу пізнання (порівняння, гіперболізація тощо) і швидко запам’ятовується, збагачуючи словниковий запас. Також кумедні вислови роблять процес читання цікавішим», – каже авторка.

У формуванні образів книжки приємно відзначити роботу ілюстраторки Корнелії Коляджин: зображенням дітей, звірят та «уявних» істот так і хочеться усміхнутися.

Книжку адресовано дітям дошкільного та молодшого шкільного віку. Наприкінці видання містяться ігрові сторінки із вправами на уважність та кмітливість.

Корнелія Коляджин:

Познайомилися ми з Тетяною Винник ще під час співпраці з журналом «Крилаті». Над дитячою ілюстрацією завжди цікаво працювати, найбільш цікавим моментом у роботі є пошуки та створення образів головних персонажів. Коли перечитала її майбутню книжку, відразу уявила ці образи: мрійливу Даринку та непосидючого домовичка Талалайка – милого балагура з пелехатим волоссячком. Таким справжнім другом…

Найважливішим завданням було створити образи головних героїв «домашніми» й дотепними. Звертала увагу на створення дрібних деталей, які діти дуже полюбляють роздивлятися. Наприклад, мишки, які виринають із різних куточків ілюстрацій, є невід’ємним елементом створення образу усієї книжки. Ще я придумала свій «спеціальний» засіб виразності – жовтих метеликів, які з’являються в найважливіших та найдотепніших моментах. Вони символізують душевність, сонце, тепло, радість.

Попри те, що ілюстрації створені за допомогою комп’ютерної графіки, я оживлювала її імітацією олівцевих штрихів, фактурами. Родзинкою видання стала гра-розглядалка та лабіринт, вони залучають маленьких читачів гратися разом із головними героями.

http://www.barabooka.com.ua/uyavnij-dobrij-i-duzhe-vchasnij/

 

Підсумки 22 Форуму видавців у Львові

Презентації, зустрічі, розмови, магія поезії, книги, події, люди, неповторні враження – усе це було на цьогорічному Форумі видавців у Львові... Цих декілька днів – це надто мало, щоб встигнути відвідати всі заходи та побачити всі новинки. Видавництво «Букрек» провело багато цікавих зустрічей та презентацій.

Вже вшосте ми разом з Міжнародним благодійним Фондом «Україна 3000»  представили  у Львові нову книгу серії «Третє тисячоліття: українська поезія». В ній виходили книги лауреатів Шевченківської премії Василя Герасим'юка, Анатолія Кичинського, Ігоря Римарука, чернівецької поетеси Інги Кейван. Цього разу вперше до читача приходить творча спадщина шістдесятника Григорія Тименка, яка існувала лише в примірниках самвидаву та рукописах.

Презентація книги відбулася на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Науковцям та студентам представили новинку. А всі книги серії директор видавничого дому "Букрек" Дарина Максимець подарувала для наукових досліджень у бібліотечку кафедри української літератури.

Олександр Максимчук, представник фонду "Україна 3000", зауважив, що культура обов’язково переможе війну.

Автор ідеї серії "Третє тисячоліття: українська поезія" Мирослав Лазарук був на Форумі нагороджений премією і дипломом від компанії "Обнова Єврошоп".

Надзвичайна радість для авторів і видавництва «Букрек» – завершення потужної багатолітньої праці «Від депортації до депортації». Професор Юрій Іванович Макар був справжнім іменником.  Гості ще довго спілкувалися з автором за межами презентаційної зали, а він, у свою чергу, подарував деяким з них третій том книги. Треба подякувати історичному факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Ось де по справжньому вміють радіти успіхам колег, навіть з іншого міста!

У тріумф видавництва «Букрек» і авторів Роксоляни Оліщук
та Іннеси Макар перетворилась презентація підручника «Давньогрецька мова». Вона відбулася на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. Івана Франка. Добрі слова звучали на адресу дизайнера видавництва "Букрек" Ігоря Стусика, який зумів не лише художньо підкреслити структуру навчального і довідкового текстів, а й проілюструвати їх так, що підручник перетворився у захоплюючу книгу.

Цікавою та пізнавальною була презентація серії коміксів «Українські супергерої», другий випуск якої видавництво «Букрек» випустило нещодавно. «Невидимий острів» одразу знайшов своїх шанувальників, а автор Леся Воронюк та художниця Софія Розуменко залюбки поспілкувалися з гостями і поділилися планами на майбутнє.


Мультимедійний проект до 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького

Серед видатних діячів мистецтва України постать Михайла Вербицького займає особливе місце. З одного боку, його ім’я відоме кожному, хто шанує
Україну та її національні символи, адже Михайло Вербицький є автором музики звукового коду нашої країни – Державного гімну. З іншого – для переважної більшості українців творчість Вербицького обмежується тільки цим твором, а його багата і дуже цікава музична спадщина відома хіба що музикознавцям та палким шанувальникам. Більшість творів митця видавали дуже давно або ніколи не публікували, а деякі вже неможливо відновити.
Нещодавно у видавництві «Букрек» на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України вийшло найповніше видання творів видатного митця «Михайло Вербицький. Вибрані твори». Упорядкування здійснили Йосип Созанський та Оксана Івасюк. Сподіваємося, що перше видання симфонічних і вокально-симфонічних творів отця Михайла Вербицького стане тим поштовхом, імпульсом, який, викликаючи зударення мільйонів сердець, що вільними вустами промовляють «Ще не вмерла...», понесе на широкі простори України, виправляючи порушену духовну «генетичну формулу», виповнюючи звуковий простір не лише нескутим живим співаним словом, але й оркестральною величністю симфонічного звучання – усправедливлену дорогоцінну частку незмірної музичної
маєтності нашого народу.
Електронну версію книги можна знайти на сайті видавництва «Букрек».

Вербицький М.М. Вибрані твори : мультимедійний проект до 200-річчя від дня народження / упорядкув. Й.Й. Созанського, О.М. Івасюк; передм. Л.Й. Назар-Шевчук. – Чернівці : Букрек, 2015. – 480 с. : іл.
ISBN 978-966-399-689-9


Уся правда про жінок

У далекому, повоєнному Парижі Сімона де Бовуар взялась писати книжку про жінку, ні, не так – про Жінку з великої букви. Їй вдалося збурити суспільство незгірш атомної бомби: «Другу стать» ритуально спалювали, на неї плювали і вишукували по всіх усюдах, щоб привселюдно подерти на шматки або ж, навпаки, таємно прочитати під ковдрою, поділитись крамольною книжкою з подругами і виписувати цитати у рожевий дівчачий щоденник. Сімона кокетує, починаючи свою культову книгу фразою: «Я довго вагалась, перш ніж написати книжку про жінку». Думаю, доречніше було б сказати – зважувала усі «за» та «проти», щоб, бува, не написати чергову безглузду інструкцію, як бути/стати/відшукати/пробудити в собі справжню жінку.

Либонь, такі – вже геть не кокетливі сумніви – напосідали чи не усіх, хто пише про «жіноче питання»: як не заблукати у славнозвісних трьох К і не зліпити неоковирний, сльозливо-романтичний чи геть войовничо-феміністичний конструкт жіночости? Як з’ясувати, що таке жінка, як її виписати, щоб не втратити ту загадкову субстанцію, таємничу категорію іншого? Моделей – безліч. Хтось безкінечно теоретизує і безсоромно доїть тему тілесного, вивалюючи на стіл всі бебехи анатомічних подробиць пологів, кривавих виділень та раннього старіння шкіри, хтось же ліпить безтілесну істоту, яка п’є каву з свіжо меленим кардамоном, пише дисертацію на тему третьої хвилі фемінізму і не знає, де в квартирі газовий лічильник. Все це жінка – жінка-абсолют, жінка-абстракція, жінка-конструкт, зібраний з набору «юна феміністка» або зліплений з уламків постпатріархальних уявлень про жіночість, а, як ми знаємо, це не найкращий матеріал для найдивовижнішої зі всіх іпостасей – жінки живої.

Ось у Людмили Таран жінки живі – вони їздять на побачення з улюбленим містом, потім зненацька зриваються з насидженого місця і усамітнюються для медитативного самозаглиблення, вони люблять непристойно молодших за себе, по-смішному старших або не люблять нікого, просто колекціонуючи найкращі зразки «чоловічої породи», вони мріють про розгнуздану оргію з найкращим другом, але натомість готують йому виварку голубців, вони хочуть бути схожими на вічно молодих телеведучих, але старіють якось непомітно і занадто швидко! Її книжка так і називається – «Прозорі жінки». Дуже влучно, як на мене, якщо не вдаватись у надмірні пошуки таємних смислів і не шукати коду присутності-відсутності жінки на полотнищах історії. Прозорі – не невидимі; прозорі, бо крізь них бачих себе, бачих тих інших, які нічим не відрізняються від тебе самої. Прозорі – не безтілесні; прозорі, бо нагі в своїй сором’язливій відвертості. Наголошу, що нагота – умиротворена та спокійна – не має нічого спільного із зніяковілою оголеністю, крикливим виставлянням напоказ сокровенного.

«Прозорим жінкам» можна було б закинути надмірну стриманість – нема в цих текстах епатажу, навмисного і добре продуманного ефекту «кувалди», що змушує читатча нервово сіпатись і вкриватись холодним потом: ні тобі соковитих еротичних сцен, ні дзвінкого надриву, що межує із божевіллям, нема тут і улюбленого, – улюбленого, бо безвідмовного – прийому абсолютизації тілесного досвіду. Для Людмили Таран жінка – це не лише тіло, що безкінечно прислухається до своїх процесів, «акумулює та ганяє поколу рідини», як писала Г. Сіксу, живе своїми циклами, замкнене у тій своїй циклічності.

У «Прозорих жінках» оголюються інакше – мало-помалу вилущуються з чорного тіла, в якому хиріли століттями, і привчаються до чуттєвих насолод. В новелі «Французька кухня» героїня мліє не так від гастрономічних розкошей, – хоча і від них теж, бо не куштувала в житті нічого, крім коньяка, та й то паленого, – як від чоловічої уваги, від заборонених доторків, від крадькома перехоплених поглядів. Зіна, змалечку привчена до строгої економії, якщо не сказати злиднів, не може пробачити собі хвилинної слабкості, плаче від жалю до себе і своєї вимушеної аскези. Плаче, бо за хвилинну розкіш доводиться платити тілом, розмінюватись на підліткові пустощі і ніяковіти перед докірливими поглядами всюдисущої сусідки.

Жінки взагалі багато плачуть, а наплакавшись – пишуть: проводять «розкопки підсвідомості», проживають тисячі сценаріїв, пробують себе у сотнях ролей та мандрують незвіданими світами, навіть якщо для цього не доводиться вставати з-за письмового стола. Процес письма має терапевтичну дію: Марта, письменниця на резиденції в Аахені, задає собі сакрментальне питання: «Навіщо ти пишеш?» Писати – це свобода, «це втеча від світу й намагання збагнути його і саму себе», це дивовижний процес перетравлення, пересновування усіх різноманітних, неоднорідних та дисгармонійних вражень, назбираних упродовж життя. А ще – це спокуса підглядати за чужим життям і керувати власним: от досить написати цикл віршів про колекцію коханок, як знаходиться справжня колекціонерка трофеїв, що, вслід за Габрієлем Маркесом з його «Записником сумних курвів», веде строгий реєстр усіх своїх «нелюбів». Екзотична Даґмар, що насправді виявилась Даркою, реверсує стереотипний порядок ґендерних ролей – вона не віддається чоловікам, навпаки, «бере» їх до своєї колекції, вона не романтизує стосунки, не планує затримуватись надовго на якомусь одному екземплярі: «З кожним коханцем я була доти, поки з ним було цікаво. Звісно, спочатку цікаво зі всіма: кожен розкривається, як квіточка, душу вивертає, рани зализує. А потім збіжить якийсь час, роздивишся ближче… Азарт такий з’являється – набрати кількість. Буває, ще ніби й не набрид, наче й цікаво, а зсередини саму себе підганяю: кидай його скоріше – і в колекцію.» Поняття кохання, любові нівелюється, натомість з’являється спортивний, якщо не сказати мисливський, азарт жінки-хижачки. Одного разу, образившись на коханця за марнославне вихваляння своїми любовними трофеями, вона твердо вирішує ніколи більше не піддаватись на сльози-соплі і вжитись у роль жінки-вамп.

Власне, фатальних жінок серед героїнь Людмили Таран не так і багато. Більшість –самотні жінки, що досита наїлись подружнього життя, або ті, що лише вимріюють затишне кубельце. Ще є літературні ілюстрації до феміністичної класики Стюарта Міла та Мері Волстонкрафт, які можна розтягнути на цитати і публікувати у підручниках про основи феміністичної критики. «Скільки моїх знайомих, – вигукує Тетяна, героїня новели «Дика кішка в самому центрі Києва», – талановитих, розумних, красивих, утопилися в холодцях і маринадах, борщах і супах, такими баберами поробилися – ніби захищаються тілом грузьким і драглистим від побоїв чоловіка і від штовханини життя». Але всі ці полум’яні промови розбиваються об непереборне бажання тулитись до чоловічої спини, колисати дитину, готувати недільні обіди. Потрібне підкреслити.

Із загальної тональності вибивається новела «Три лист із Києва». По-суті, це хроніка подій Євромайдану очима жінки із символічним іменем Віра. Вона пише подрузі про історію, що робиться тут і зараз: про «барикади, колючий дріт, вогонь у металевих діжках, намети», про волонтерів, які забули, що таке сон і про хлопців, які прикриваються фанерними щитами від снайперських куль. Три листи – три сторінки української історії: мирний протест, бійня вісімнадцятого лютого і війна, що розірвала країну надвоє. Такі листи писали усі ми – друзям, родичам, іноземним кореспондентам. Ми проживали війну в тих коротких телеграфних реченнях, виписували свій гнів і страх, дивувались, що все це відбувається з нами і кожен лист закінчували замовлянням «до завтра», дуже сподіваючись, що це «завтра» обов’язково наступить. У кожному слові – переживання знайомі всім жінкам, що непомильно впізнають запах війни у повітрі. Правдиво і відверто, без стилістичних прикрас і пишнослівних метафор, Людмила Таран виписала жінку, що живе у час війни.

Зрештою, «Прозорі жінки» такі є – правдиві і відверті. Як колись пожартувала Ю. Крістева про «Другу стать», цю книжку давно було слід конфіскувати, – не можна писати усю правду про жінок. На щастя, книжку Людмили Таран ніхто не конфісковує – читайте, якщо не лячно дізнатись, які ж вони, живі жінки.

Марта Госовська

Перші підсумки Франкфуртської книжкої виставки

*Не боятися інтернет-технологій, а використовувати їх на благо книги

*Наша література протоптала доріжку, а потрібна магістраль

*Ринок  української книжки за кордоном буде

Для української делегації всі дні виставки були надзвичайно насичені подіями. Представники «Букреку» відвідали Франктфурт вперше, запланованих зустрічей було небагато, але була змога вибрати найкращі презентації з інноваційних книжкових технологій та ознайомити з ними, бо такою була мета поїздки.

Тепер ми знаємо, що замість волань «електронні книжки і підручники крадуть». Можна застосовувати більш ефективні і лояльні методи захисту від піратства. Світ їх уже має, то ж і Україні негоже відставати.     Успішне поєднання інноваційних технологій із паперовою книжкою можливе. Скажімо, в однієї з іспанських компаній можна запозичити досвід і пристосувати його до українських реалій так званих книг-близнюків . На книгу ставиться код, який можна зчитати телефоном чи планшетом і завантажити  книгу для читання,  коли ти не вдома. А вдома насолоджуєшся рідною своєю паперовою книжкою. Хочеш передати електронну версію другу – можеш, але тоді в тебе читати на комп’ютері чи в телефоні немає змоги. Електронний клон-близнюк існує лише в одному екземплярі.   Ось такий делікатний захист  від піратства. Вдалося дізнатися багато нового про електронні он-лайн підручники не лише для вищої, а й для середньої школи.

Вдалося побувати на презентації, де свої німецькомовні книги представляли Марія Матіос та Андрій Курков. Інтерес до наших письменників у світі чималий і цим би мали скористатися українські видавнці. «Видавництво Старого Лева», «Основи», «Видавництво Аннети Антоненко», «Нора-друк» та інші колеги активно працюють на зарубіжних теренах. Треба й всім решта просуватися активніше.  Може інститут книги, який виникне, в цьому допоможе. Адже українська книга за кордоном – це не лише імідж держави, а й бізнес. Проте, як пояснив мені директор підприємства «Книжник», який працює у Франкфурті, українського ринку книги, зокрема, в Німеччині не існує. Хоча українські книги на його стенді я бачила поруч з книгами російських видавництв. Але це скоріш за все благодійність з боку підприємця, який добре ставиться до України. Сказав, що не може співпрацювати з кожним видавництвом окремо. Мав би стосунки з «Книжковою біржею», якби вона мала повний асортимент українських книг. Отже, шанси для магістральної дороги української книжки у світ є. Не упустімо їх! Закликаємо до цього себе і колег.


Давня дружба не старіє

На фото: Дарина Максимець, директор «Букреку» з відомою в Європі письменницею, народним депутатом України і завжди  буковинкою Марією Матіос.

 

Приємні перемовини з автором румунських бестселерів

На фото: з Даніелем Банелеску, автором з сусідньої Румунії, який скоро прийде до українського читача.

 

Українське консульство, представники діаспори активно підтримали видавців.

На фото: Дарина Максимець з українцями Франкфурта.


Форум видавців 2015

Дата

Час

Тип події

Назва

Місце

Промовці

10.09

11:00-11:45

презентація книги

Презентація підручника «Давньогрецька мова» авторів Р.Оліщук та І.Макар

Букрек, м. Чернівці

ЛНУ ім. І. Франка → Факультет іноземних мов (Львів, Львівська область, 79000)

Роксоляна Оліщук

Інеса Макар

10.09

12:00-12:45

 

Презентація серії «Третє тисячоліття: українська поезія». Книга Григорія Тименка «На вулиці мертвого сонця»

Букрек, м. Чернівці

ЛНУ ім. І. Франка → Філологічний факультет (м. Львів, вул. Університетська, 1)

Катерина Ющенко

Василь Герасим’юк

Оксана Івасюк

Тарас Салига

Мирослав Лазарук

Дарина Туз-Максимець

Марина Антонова

Олена Дзюба

10.09

14:00-14:45

презентація книги

До 70-річчя депортації українців з Польщі.

Презентація трьох томів унікальної книги Ю.Макара, М.Горного, В.Макара «Від депортації до депортації»

Букрек, м. Чернівці

 

ЛНУ ім. І. Франка Головний корпус → Дзеркальна зала (вул. Університетська, 1)

Ярослав Грицак

Максимець Д. С.

Володимир В’ятрович

Ю. Макар

Олексій Сухий

Мирослав Романюк

10.09

14:00-14:45

лекція

 

«Війна і мистецтво»: мілітаризація мистецтва та участь митців у фронтових баталіях на прикладі учасників арт-процесу Італійського футуризму.

Букрек, м. Чернівці

Антикафе «CoMMuna» (вул. Галицька, 1, 2 поверх)

Дмитро Савченко

10.09

16:00-16:45

презентація книги

«Із забуття в безсмертя» Презентація книги «Теодот Галіп. Твори»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Оксана Івасюк

Дарина Туз-Максимець

Валентина Бузинська

 

 

 

 

 

 

 

11.09

13:00-13:45

презентація книги

Презентація книги Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах»

Букрек, м. Чернівці

 

Українська академія друкарства (вул. Підвальна, 17)

Дарина Туз-Максимець

Ярослав Чорногуз

Дмитро Дроздовський

Алла Лісова

Світлана Мирвода

11.09

13:00-13:45

презентація

Презентація коміксу "Українські супергерої"

Букрек, м. Чернівці

 

Дзиґа (вул. Вірменська, 35)

11.09

11:00-11:45

дискусія

«Знаєш, солдате, ти мусиш вистояти…»

Букрек, м. Чернівці

 

ЛНУ ім. І. Франка → Філологічний факультет (м. Львів, вул. Університетська, 1)

Леся Воронюк

11.09

15:00-15:45

презентація книги

Презентація роману Оксани Драчковської «Зілля»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Олександр Балабко

Оксана Драчковська

Оксана Драчковська

11.09

16:00-16:45

автограф-сесія

Автограф-сесія Олександра Балабка

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Олександр Балабко

11.09

17:00-17:45

презентація книги

Презентація історичного роману Любові Базюк «Дороги життя»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

12.09

12:00-12:45

презентація книги

Презентація дитячої книги Тетяни Винник «Відлуння нашої хати»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Тетяна Винник

Євгенія Коляджин

12.09

16:00-16:45

автограф-сесія

Автограф-сесія  Андрія Волошина

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Андрій Волошин

12.09

16:00-16:45

презентаціядискусія

Дискусія-презентація книжки новел Людмили Таран «Прозорі жінки»

Букрек, м. Чернівці

Порохова вежа (вул. Підвальна, 4)

Євгенія Кононенко

Людмила Таран